Ще одна фоточка в ностальгію за відпусткою.
І ще трохи вдячностей та вибачень.
Дякую мамі - за дім и за те, що він і досі для мене дім, як і 10, і 15 років тому. Вибач, щоо мало побув і приїхав не на Великдень)
Дякую Захарченкам - за відчуття літа і багаттячко, і за те, що в будь-якій незрозумілій ситуации саме вони допоможуть і порятують - моя власна Ліга Справедливості) Вибачте за те, що як сніг на голову, за те, що дуже мало і в будні і за те, що знову довелося рятувати) Окреме дякую Полінці за те, що хоч і не одразу, але впізнала стрьомного і лисого (отже, ще не все втрачено) =))).
Дякую Лєні А. - за те, що до останнього не відпускала мене у армію (і правильно робила). Вибач за спалений зошит з біології)))
Дякую Сашуні і Насті - за те, що зустріли мене першими і за: "Альо, ми в Києві біля ж/д, як добиратися до твоєї частини? - Альо, я у відпустці, і я теж в Києві біля ж/д. - Серйозно? Фігасє". Як кажуть, випадковості не випадкові))) Вибачте за те, що не встиг на Чешку. Я відпрацюю, чесно.
А далі мінімеседж для двох важливих людей, які і самі зрозуміють, для кого він.
Перший тобі, невидима людино, яка була постійно поруч, але яку я так і не побачив. Друже, ну покажися будь-ласка, я дуже хочу тебе побачити.
Другий тобі, цілком собі видима людина, з якою у нас не задалося з проводжаннями і зустрічаннями. Не приймай близько до серця мій приїзд і те, що я про нього не сказав. Мої покатушки були галопом по європах, і я просто не хотів гаяти час дуже зайнятої людини...
Наче все. Дуже усіх вас люблю і ціную, а надто за те, що не дивлячись на мої гріхи жоден з вас і досі не застрелив мене з арбалєта
